Писанина ця погана, а сама авторка – абіційна, аж очі вилазять! При цьому в тексті нема жодного живого образу, жодної свіжої думки. Складається враження, ніби існує якийсь такий довідник "Як склепати романчик", і Багряна ретельно його проштудіювала. Потім вікрила вордівський файл у компі й заходилась працювати. Загалом такий тип відомий у літпроцесі, є, наприклад, поетеса Лілія Золотоноша, котра башляє за позитивні відгуки про її потуги, є міні-олігарх Євген Юхниця, графоман і меценат. Тепер ось Багряна, яка "не приховує, що зацікавлена..." Боже милий, було б що розкручувати! Але, на жаль...

Ой, це був комент до попереднього запису :)
А піший маршрут таки складався з двох частин - від Червоного до Городківки, а потім від Городківки в напрямку до Андрушівки пройшли з половину і в Нехворощі сіли нарешті в попутку.

Насамперед дякую Вам, пане Дмитре! Зовсім-зовсім не дарма писали, і не втомлюся повторювати, що робите гарну справу!
До речі, зовсім не сподівалася, що прочитаєте цей репортаж - приємно :) а як на нього натрапили?
Щодо легенди - то прочитала її, здається, на сайті Червоного: може, й неправда, але на те ж вона й легенда - красиво і з претензією :)
А ноги - завжди напоготові! Тож чекаємо наступну книгу - і не одну.

Як у казці))))

Молодці, що дійшли)))

Вражає!!!!!

Не до самої Андрушівки. Десь півшляху подолали пішки, а в селі, здається, Нехвощ добрі люди підібрали й підкинули до райцентру.

Ви такі молодці!
Я теж тепер хочу! :)

Дякую! Бачу, не дарма писав;).
Щодо назви Червоного. Воно набагато молодше за ті часи, коли б там теоретично могли побувати візантійські купці. Тож легенда хоч і симпатична, проте малореальна.
Уклін вам, що пішки дійшли до Городківки. Герої! Як з неї до Андрушівки дістались? Дорога там ще гірша.
Заздрю, що змогли потрапити до башти. Коли я там був, то від захвату навіть забув про це попросити того приємного дідуся наглядача.

Ну і вже вийшов мій наступний доробок - путівник "14 мандрівок Вінниччиною". Влітку ще планується Полтавщина. Тренуйте ноги;).

Гааарно))))